ПРАВОВІ КОЛІЗІЇ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЦІНОУТВОРЕННЯ - Мої статті - Каталог статей - Легал консалтинг

ЛЕГАЛ-КОНСАЛТ

П`ятниця, 02.12.2016, 22:46

Вітаю Вас Гість | RSS | Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід

Головна » Статті » Мої статті

ПРАВОВІ КОЛІЗІЇ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЦІНОУТВОРЕННЯ

        Серед основних завдань, які стоять перед Україною на початковому етапі функціонування цивілізованого ринку, важливе значення займає створення і впровадження такого механізму правового регулювання господарської діяльності, який забезпечив би фінансово-економічну стабільність господарюючих суб’єктів України і детінізацію її економіки. Ціновому регулюванню в світлі цих завдань відводиться одне з провідних місць.

На різних етапах розвитку суспільства та в міру розвитку наукової думки сутність поняття ціни та процесу ціноутворення змінювалося. Проте дослідження цієї проблеми завжди займало одне із центральних місць в юридичній та економічній, а також інших споріднених галузях науки. Протягом останніх років спостерігається підвищення наукового інтересу до питань ціноутворення. В першу чергу, слід зазначити праці таких учених, юристів і економістів, як В.Н. Василенко, В.К.Мамутов, В.С. Мартем’янов, А.А. Чувпіло, Н. Г. Чумаченко, Шпичак О.М.та ін.

Разом з тим окремі теоретичні і науково-прикладні проблеми, що стосуються правового аспекту залишаються актуальними, особливо стосовно системного підходу. Зокрема потребують вирішення та удосконалення питання правового регулювання господарського права, можливостей впливу на процес ціноутворення з боку держави, посилення державного контролю за цінами, аналізу правової природи відповідальності за правопорушення у сфері ціноутворення.

Метою даної публікації є виявлення та обгрунтування пропозицій з усунення правових колізій з правового регулювання ціноутворення  на основі аналізу та узагальнення результатів теоретичних положень  і матеріалів практики в агропродовольчій сфері України.

Правове регулювання цінової політики здійснюється, в першу чергу, Законом України „Про ціни і ціноутворення”, законами „Про захист економічної конкуренції”, „Про природні монополії” „Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” та іншими,  а також нормами Цивільного та Господарського кодексів та численною кількістю підзаконних нормативно-правових актів, виданих виконавчими органами влади, проте положення цих законодавчо-нормативних актів не завжди узгоджені.

           Так, Закон України „Про ціни і ціноутворення” в супереч норм Господарського кодексу України застосовується не до всіх суб’єктів господарювання [4]. Дія даного закону не поширюється на фізичних осіб-підприємців. У той же час діяльність фізичних осіб-підприємців на окремих ринках займає значний сегмент економіки і значно впливає на цінову ситуацію на споживчому ринку. Відсутність державного регулювання у цьому секторі економіки сприяє розвитку „нездорових” спекулятивних проявів, тіньовому обігу товарів.

         Нормотворчу діяльність держави в сфері цінової політики розглянемо на прикладі конкретної галузі. Основні положення системи цін в бурякоцукровому підкомплексі АПК України на даному етапі визначені Законом України „Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” від 17 червня 1999 року № 758-ХIV [5]. Законом передбачено щорічне визначення Кабінетом Міністрів України мінімальних цін на цукрові буряки та цукор при поставках продукції на внутрішній ринок. Відповідно до п. 2 ст. 6 вищезазначеного закону передбачено визначення мінімальних цін з врахуванням індексів інфляції.

         У цілях реалізації законодавчих положень спочатку Кабінетом Міністрів України був затверджений постановою від 2 червня 2000 року №868 Порядок визначення мінімальних цін на цукрові буряки і цукор. Даним документом передбачена методика визначення рівня мінімальних цін на вказані види продукції, зокрема також відмічена вимога застосування  при обрахунку затверджуваних рівнів мінімальних цін індексів інфляції [6].

Цією ж постановою вперше встановлений  розмір мінімальної ціни на 2000/01 маркетинговий рік (139 грн за 1 тонну з врахуванням податку на додану вартість (з ПДВ).Протягом наступних чотирьох маркетингових років ця ціна становила 165 грн/т, тобто не  індексувалася і лише на 2005/06 МР була збільшена на 5 грн (170 грн/т). Постановою Уряду від 20 лютого 2006 р. № 171 "Про заходи щодо державного регулювання виробництва і реалізації цукру та цукрових буряків" на 2006/07 МР затверджена мінімальна закупівельна ціна на дану сільгосппродукцію в розмірі 195 грн/т. Проте згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 р. № 404 на період з 1 вересня 2007 р. до 1 вересня 2008 р. відбулося повернення до рівня мінімальної ціни 2005/06 МР, не була змінена мінімальна ціна на цукрові буряки і на період з 1 вересня 2008 р. до 31 серпня 2009 р. в умовах, коли сукупний індекс інфляції, розрахований за щомісячними даними Державного комітету статистики України з 1 вересня 2000 р. до 31 серпня 2009 р. становив 2,3872. Лише на майбутній 2009/2010 маркетинговий рік мінімальна ціна на цукрові буряки встановлена на вищому рівні – 220 грн/т.

Не дотримуються законодавчі вимоги щодо ціноутворення і в частині застосування індексів інфляції при формування мінімальних цін на цукор. Так, на протязі 5 маркетингових років (2001/2002 – 2005/2006) мінімальна ціна на цукор затверджувалась Кабінетом Міністрів України на незмінному рівні (2370 грн./т з ПДВ), в той час як в 2002, 2003, 2004, 2005 та 2006 роках офіційний середньорічний показник індексу інфляції становив відповідно 100,8; 105,2; 109,0; 113,5 і 109,1%, на 2006/2007 маркетинговий рік була встановлена вища ціна  – 2850 грн/т, але в наступні 2007/2008 та 2008/2009 роки її рівень був взагалі знижений до 2500 грн/т (інфляція в 2007 та 2008 рр. складала відповідно 116,6 та 122,3%), і лише на 2009/2010 маркетинговий рік затверджений дещо вищий рівень – 3200 грн/т.

         Під час порівняльного аналізу положень нормативно-правових актів щодо ціноутворення в цій галузі ми знайшли колізії і на нормотворчому етапі  регулювання. Так, Законом України „Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” від 17 червня 1999 року № 758-ХІV передбачено, що рівень мінімальної ціни на цукор встановлюється шляхом прийняття постанови Кабінетом Міністрів України. А Закон України „Про державну підтримку сільського господарства України” від 24 червня 2004 року № 1877-ІV, який відносить і цукор до об’єктів державного цінового регулювання та на який також встановлюється мінімальна ціна, закріплює за Кабінетом Міністрів України повноваження затвердження лише методики визначення мінімальної ціни, а рівень ціни встановлюється наказом Міністерства аграрної політики України. Необхідно визначити єдиний підхід до встановлення мінімальної ціни на дану стратегічну продукцію в усіх законодавчих актах: на нашу думку, слід передбачити, що і методику, і рівень ціни затверджує Кабінет Міністрів України.

         Також має місце неузгодженість нормативно-правових актів, а відповідно і практичної діяльності щодо повноважень різних органів управління з встановлення граничних рівнів цін.

         Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1548 граничний рівень цін на зерно сільськогосподарських культур регулюють Рада Міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Проте, у відповідності до Закону України „Про державну підтримку сільського господарства України” 24 червня 2004 року № 1877-ІV граничні ціни (мінімальний та максимальний рівень) на такі об’єкти державного регулювання як пшениця, жито, кукурудза та інші визначаються  Кабінетом Міністрів України. Отже, потребує приведення у відповідність вказаного нормативно-правового акту до положень закону. В наведеному прикладі тим більше важливо закріпити право встановлення граничних цін на зерно вказаних в законі сільськогосподарських культур за Кабінетом Міністрів України – вищим виконачим органом, оскільки аналізовані товарні позиції мають виключне значення для розвитку сільського господарства країни та забезпечення її продовольчої безпеки, а цінові рішення по них потребують загальнодержавного підходу.

Державне управління процесом ціноутворення включає  крім регулюючої і контролюючу функцію. В Україні процес ціноутворення з різних сторін контролюють відразу декілька державних органів: Державна інспекція з контролю за цінами (Держцінінспекція), Державна податкова адміністрація, Антимонопольний Комітет України.

Повноваження спеціалізованого державного органу – Державної  інспекції України з контролю за цінами (Держцінінспекції) визначаються Положення про Державну інспекцію України з контролю за цінами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 р. № 1819 (останні зміни внесені 30 жовтня 2008 р.). [7]. Для цього державного органу контроль є основним видом діяльності, суттю якого є систематична діяльність з виявлення і профілактики правопорушень, допущених суб'єктами господарювання у відповідній сфері.

            У п.1 Положення Державна інспекція з контролю за цінами визначена як урядовий орган державного управління, який діє у системі Міністерства економіки і відповідальний перед Кабінетом Міністрів України. Основними завданнями  Держцінінспекції  є  організація  та здійснення   відповідно до законодавства  функцій з контролю та нагляду за дотриманням центральними  та  місцевими  органами  виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим,  суб’єктами господарювання вимог щодо   формування,   встановлення   та застосування цін, проведення цінових спостережень на споживчому та товарних ринках, для реалізації яких Держцінінспекція наділена широким спектром повноважень.

            Закріплення за Держцінінспекцією права обстежувати в установленому порядку виробничі,  складські, торговельні   та   інші   приміщення   суб’єктів господарювання,  що  використовуються для виготовлення,  зберігання й реалізації товарів і сировини, організації та надання послуг.

Але, як відмічають окремі науковці відсутнє законодавче визначення самого терміну «обстеження». Що це – опис майна, що знаходиться на складі, обшук, проведення огляду? [9] Згідно чинного законодавства опис майна проводиться лише у випадках накладення на нього арешту, що можливо тільки в судовому порядку, або на підставі постанови слідчих органів в ході провадження розслідування у конкретній, вже порушеній справі. Проведення обшуку і огляду строго регламентується  ст. 177 Кримінально-процесуального кодексу України в якій закріплені підстави проведення цих слідчих дій. Зокрема, обшук проводиться слідчим в тих випадках, коли він має достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі і цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини у справі, заховані в конкретному приміщенні. Проводиться обшук з санкції прокурора [3].

            Держцінінспекція має свої територіальні відділення. Ефективність діяльності цієї структури багато в чому залежить і від того, якою мірою розподілені повноваження між регіональними органами і центром. П.11 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами вказує на те, що територіальні відділення з контролю за цінами складають єдину систему органів контролю за цінами.

З одного боку, реалізація завдань Державної інспекції з контролю за цінами на місцях необхідна. Разом з тим слід зазначити, що неможливо ефективно впровадити в життя положення, розроблені центральним органом влади, без сприяння регіональних господарських структур [10]. 

З іншої боку, у ряді випадків цінова політика, що проводиться державою, не здатна мати позитивного результату внаслідок того, що вона є ідеальною моделлю, відірваною від потреб конкретного регіону.

З урахуванням вищесказаного доцільніше було б Державну інспекцію з контролю за цінами як підрозділ Міністерства економіки України, що координує певні сфери діяльності, зберегти, але її територіальні підрозділи перевести на режим подвійного підпорядкування – місцевим державним адміністраціям (по горизонталі) і центральній спеціалізованійї інспекції з контролю за  цінами (по вертикалі). Причому компетенція центрального органу Держцінінспекції могла б зводитися до встановлення пріоритетних напрямів державного регулювання ціноутворення, а територіальні відділення, з урахуванням специфіки регіону і особливостей його соціально-економічного розвитку у встановлених межах обирали б найбільш ефективні заходи дії.

При подібній зміні підлеглості відділення Держцінінспекції в межах своєї компетенції зможуть об'єктивніше аналізувати соціально-економічне положення регіону і спільно з іншими регіональними органами управління визначати своєчасні і дієві способи реагування на економічні диспропорції, що виникають в регіоні. [40, с. 85-92].

            Відповідно до чинної Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України  від 3 грудня 2001 р. № 298/519, підставою для застосування фінансових (штрафних) санкцій є  порушення суб'єктами  господарювання  вимог  спеціальних  норм законодавства   з   питань   ціноутворення,   якими   запроваджено регулювання  цін  (тарифів),  зокрема формування,  встановлення та застосування цін (тарифів), нижчих від установлених мінімальних. Проте встановлення підстав відповідальності Інструкцією є досить сумнівним з погляду правомірності.

Дискусійним в літературі залишається питання про санкції, які застосовуються до суб'єктів господарювання за допущені ними порушення порядку ціноутворення, що діє. Ст. 192 Господарського кодексу України до законодавства про ціноутворення, зараховує закони про  ціноутворення та  інші законодавчі акти [1].

У цілях приведення законодавства про ціноутворення відповідно до Господарського кодексу України є доцільним Положення (стандарти) бухгалтерського обліку затверджувати не наказом Міністерства фінансів України, а постановою Кабінету Міністрів України. В цьому випадку видання рекомендацій по використанню цього акту міністерствами зможе виконати покладену на нього функцію методичного забезпечення ціноутворення.

В цей час органи державного контролю за цінами при проведенні перевірок суб'єктів господарювання і визначенні міри відповідальності керуються наказом Міністерства економіки і європейської інтеграції України і Міністерства фінансів України від 3 грудня 2001 р. №298/519 «Про затвердження Інструкції про порядок застосування економічних і фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами» [8]. Цей нормативно-правовий акт містить перелік підстав для настання відповідальності за правопорушення у сфері ціноутворення.

Наразі жоден із чинних документів, що регламентують діяльність Міністерства економіки України, не надає міністерству, а відповідно і Державній інспекції з контролю за цінами, повноваження, що стосуються визначення підстав та відповідальності за порушення у сфері ціноутворення.

 Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 1837 міністерство також не  уповноважене встановлювати підстави і визначати порядок настання відповідальності за правопорушення, здійснені у сфері господарювання.

Аналіз нормативно-правових актів, які регулюють відповідальність у сфері ціноутворення, свідчить про те, що за окремі порушення державної дисципліни цін можуть застосовуватися адміністративні, кримінальні і господарсько-правові санкції. Встановлення інших видів санкцій – фінансових і економічних, яке передбачається Інструкцією про порядок застосування економічних і фінансових (штрафних) санкцій, органами державного контролю за цінами дозволяє засумніватися у відповідності цього документа повноваженням Міністерства економіки України, оскільки  таке положення  протирічить ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, який передбачає, що санкції і підстави їх застосування встановлюються законом, договором і кодексом [1]. 

Висновки

1. При розгляді державної цінової політики на прикладі конкретної галузі – цукробурякового виробництва виявлено, що при встановленні рівня мінімальних цін на продукцію бурякоцукрового підкомплексу не дотримуються законодавчі вимоги, зокрема в частині застосування індексів інфляції.

2. Під час порівняльного аналізу положень нормативно-правових актів щодо ціноутворення виявлено колізійні аспекти правових норм у цій галузі. Необхідно затвердити єдиний підхід до встановлення мінімальної ціни на дану стратегічну продукцію в усіх законодавчих актах: передбачити, що і методику, і рівень ціни на цей товар встановлює Кабінет Міністрів України.

3.  Правове регулювання ціноутворення, здійснюване нормативними актами міністерств, не повинно виходити за рамки, визначені Кабінетом Міністрів України та окресленими в положеннях про них.

Аналіз повноважень Держцінінспекції дозволяє зробити висновок про те, що її функціональне призначення ширше спеціальної господарської компетенції в області ціноутворення, зокрема це стосується права на обстеження складських та інших приміщень. Враховуючи те, що на Держцінінспекцію не покладена функція розслідування злочинів, немає ніякої потреби наділяти її повноваженнями, характерними для слідчих органів.

4. Керуючись тим, що неможливо ефективно запровадити в життя положення, розроблені центральним органом влади, без сприяння регіональних господарських структур, доцільно територіальні підрозділи Держцінінспекції перевести на режим подвійного підпорядкування – органам місцевого самоврядування (по горизонталі) і центральної спеціалізованої інспекції по цінах (по вертикалі).

Література

1. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003 р. – № 18, № 19-20, № 21-22. –ст. 144.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984 р. - № 51. – ст.1122.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1961 р. - № 2. – ст. 15.

4. Закон України від 3 грудня 1990 р. „Про ціни і ціноутворення” // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 52. – ст. 650.

5. Закон України від 17 червня 1999 р. „Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру" // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 32. – ст. 268.

6. Про затвердження Порядку визначення мінімальних цін на цукрові буряки і цукор. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 червня 2000 р. № 868 //http://www.zakon1.rada.gov.ua.

7. Питання Державної інспекції з контролю за цінами. Постанова    Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 р. № 1819//http://www.zakon1.rada.gov.ua.

8. Про затвердження Інструкції про порядок застосування економічних         та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами. Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України і Міністерства фінансів України від 3 грудня 2001 р. №298/519//Офіційний вісник України. – 2001. - №51. - cт.2324.

9. Джумагельдиевна Г.Д. Правовое регулирование цен и ценообразования: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.04 / НАН Украины; Институт экономико-правовых исследований. – Донецк, 2004. – 182 с.

10. Джумальгельдієва Г.Д. Розподіл повноважень між центральними і місцевими органами контролю за ціноутворенням//Місто, регіон, держава: проблеми розподілу повноважень. Сб.наук.праць. – Донецьк: Південний схід, 2003. – С.85-92.

Категорія: Мої статті | Додав: Сonsalt (08.01.2011) | Автор: Юлія Михайлівна W
Переглядів: 1581 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Мої статті [14]

Пошук

Статистика



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0