ЛЕГАЛ-КОНСАЛТ

Четвер, 28.03.2024, 15:52

Вітаю Вас Гість | RSS | Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід

Головна » Статті » Мої статті

ПРОЦЕДУРА ВИЗНАННЯ СУБ'ЄКТА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКРУТОМ

          Банкрутство – це комплексний правовий інститут. Хоча є й інша точка зору, яка полягає в обґрунтуванні потреби групування норм неспроможності не в інститут , а в підгалузь.

Банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги  кредиторів  не  інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

         Юридичний склад банкрутства визначається наступними критеріями і від-сутність одного з них не дає суду права визнати боржника банкрутом:

- наявність встановленого судом неоплаченого грошового зобов'язання кредиторів;

- недостатність майнових активів на покриття боргових зобов'язань;

- незадовільні результати санації чи мирової угоди.

       Суб’єктом банкрутства  вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання  встановлена господарським судом. Суб’єкт банкрутства ще інакше називається банкрутом. Суб’єктом банкрутства не можуть бути тільки відокремлені структурні підрозділи юридичної особи – філії, представництва, відділення тощо та казенні підприємства. До кола суб’єктів банкрутства включені навіть юридичні особи, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду та фізичні особи – підприємці. Окрім того, перелік можливих банкрутів розширено за рахунок підприємств, що перебувають у стані приватизації до припинення провадження у справі про банкрутство цього підприємства.

Кредитор є однією з головних процесуальних постатей процедури банкрутства. Кредиторами називаються практично всі особи, які мають грошові вимоги до боржника. До числа кредиторів відносяться органи державної податкової служби, інші державні органи, які здійснюють контроль за правильною і своєчасною сплатою податків і зборів. Законодавством не встановлено будь-яких обмежень по статусу кредиторів. Ними можуть бути будь-які українські, іноземні фізичні та юридичні особи.

          До учасників процедури банкрутства відносяться також арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також інші особи, які беруть участь у провадженні у справі  про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника.

У судових процедурах, які застосовуються до боржника під час розгляду справи про банкрутство, мають свою специфіку і призначення – у них зосереджені спеціальні механізми й інструменти відносин неспроможності. У судових процедурах сконцентровані юридичні приписи і дозволи. Кожна спроба ігнорувати таку особливість призводить до безладу у правозастосовчій діяльності.   Судовий розгляд справи про банкрутство відбувається протягом трьох засідань: підготовчого, попереднього та визначального (для долі боржника).

         Визначальне засідання може закінчитися винесенням судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у випадках:

- комітет кредиторів відхилив план санації і звернувся до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

- протягом шести місяців із дня винесення ухвали про санацію боржника до господарського суду не подано план санації боржника;

- якщо суми, вирученої від продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, недостатньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі і мирова угода кредиторами не укладена;

- за результатами розгляду звіту керуючого санацією збори кредиторів приймають рішення про звернення до суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

- за результатами розгляду звіту керуючого санацією зборами кредиторів не прийняте жодне рішення або таке рішення не подано до господарського суду протягом п'ятнадцяти днів із дня закінчення санації чи виникнення підстав для її дострокового припинення;

- господарський суд відмовив у затвердженні звіту керуючого чи такий звіт не був поданий у встановлений строк;

- в установленні господарським судом строки (не більше шести місяців із дня прийняття господарським судом ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство) не проведені розрахунки з кредиторами.

         Практика господарських судів України щодо справ про банкрутство свідчить про популярність такої форми фінансового оздоровлення серед учасників як мирова  угода.

          Можна обґрунтувати подвійний характер мирової  угоди. З одного боку, мирова угода - це особлива специфічна угода, а з другого – особливий процесуальний документ.

          Мирова угода – це конкурсний договір, тобто він виникає після створення комітету кредиторів. Вона можлива тільки після публікації в офіційному друкованому органі об'яви про порушення справи про банкрутство.

         Мирова угода – це домовленість між боржником і кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін.

На відміну від інших процедур мирова угода є універсальною. Вона не має самостійного значення і проявляється в інших судових процедурах. Іншими словами, якщо учасники хочуть врегулювати питання виплати боргу, то вони можуть використати мирову угоду на будь-якій стадії процедури банкрутства. Однак, чинне законодавство, незважаючи на продекларовану можливість укладання мирової угоди на будь-якій стадії провадження справи про банкрутство, фактично, за процесуальною ознакою, обмежує можливість укладення мирової угоди до перших зборів кредиторів, а також у Законі відсутня норма, що визначає її ініціатора.

         Рішення суду про визнання боржника банкрутом лежить в основі  процедури ліквідації суб’єкта господарювання. Ліквідація – це припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

       Але не тільки на основі судового рішення здійснюється ліквідаційна процедура.   

          Рішення про ліквідацію підприємства  може прийняти вищий державний орган. Це робить формальним проведення справи про банкрутство цього господарюючого об’єкта. У таких умовах дуже   складно проводити процедуру санації або мирової угоди.

        Ліквідатор, призначений господарським судом в постанові про визнання боржника банкрутом, є основною процесуальною постаттю в процедурі ліквідації. Ліквідатором може бути призначена особа, яка раніше виконувала обов'язки розпорядника майна або (та) керуючого санацією боржника. Суд може самостійно, тобто без клопотання комітету кредиторів, призначити ліквідатором особу, яка раніше виконувала обов'язки розпорядника майном або (та) керуючого санацією боржника.

Поряд з ліквідатором господарський суд може призначити членів ліквідаційної комісії. В цьому випадку керувати ліквідаційною процедурою боржника буде колегіальний суб'єкт – ліквідаційна комісія. Створення ліквідаційної комісії можливе за клопотанням ліквідатора. погодженого з комітетом кредиторів.

          До завдань ліквідатора належать: прийняття, виявлення, формування, оцінка, реалізація ліквідаційної маси та здійснення розрахунків із кредиторами.

         Черговість спрямування коштів, одержаних від продажу майна бан-крута.   

         У першу чергу задовольняються:

- вимоги, забезпечені заставою;

- виплати вихідної допомоги звільненим працівника банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого для цього;

- витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

- витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату державного мита; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати арбітражного керуючого, пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів; витрати на оплату праці арбітражного керуючого.

       У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'я громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінету Міністрів України, а також вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих підприємств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників).

         У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом).

         У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі й вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.

         У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства

         У шосту чергу задовольняються інші вимоги.

         Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення попередньої черги.

         У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для  повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові однієї черги.

         Вимоги, виявлені після закінчення строк, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Так само вважаються погашеними вимоги, не задоволені за недостатності майна.

       Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду на затвердження  звіт та ліквідаційний баланс з відповідними додатками. 

Суб'єкт підприємницької діяльності вважається ліквідованим з моменту внесення запису до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України про проведення державної реєстрації припинення його існування.

 


        


Категорія: Мої статті | Додав: Сonsalt (18.01.2011)
Переглядів: 5074 | Коментарі: 12 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Мої статті [14]

Пошук

Статистика



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0