ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ'ЄКТІВ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ - Мої статті - Каталог статей - Легал консалтинг

ЛЕГАЛ-КОНСАЛТ

Понеділок, 05.12.2016, 11:32

Вітаю Вас Гість | RSS | Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід

Головна » Статті » Мої статті

ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ'ЄКТІВ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

         Відповідно до частини 1 Ст. 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

         До суб'єктів інвестиційної діяльності Закон відносить: інвесторів та учасників. Так, він визначає інвесторів як суб'єктів інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних коштів, позичкових майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Залежно від виду інвестицій розрізняють портфельних, фінансових та стратегічних інвесторів, а також внутрішніх (українських) та іноземних інвесторів.

         Відповідно до частини 3 ст. 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" учасника інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавців замовлень або на підставі доручення інвестора.

         Але в юридичній літературі визначають і інших учасників інвестиційної діяльності. Так, О.В. Винник виділяє таких учасників інвестиційної діяльності:

 - виконавці (суб'єкти господарювання, що здійснюють практичні дії щодо реалізації інвестицій. Наприклад, проектні, будівельні, впроваджу вальні та інші організації, що виконують роботи, виготовляють продукцію, надають послуги, необхідні для реалізації інвестицій);

- банки та інші фінансові структури, що надають кошти для вкладення інвестицій;

- інвестиційні інститути, серед яких чільне місце посідають інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, дочірні товариства (виконують роль фінансових посередників на ринку інвестицій);

- органи державного, регіонального, галузевого, міжгалузевого тощо господарського управління (міністерства та відомства, виконкоми місцевих рад народних депутатів, господарські об'єднання);

- органи   державного   регулювання у сфері інвестиційної діяльності [3, с. 47-48].

          Цей перелік доповнює О.Р. Кибенко, виділяючи також ще й:

- одержувача інвестицій – особу, яка отримала від інвестора у власність або в користування майно, майнові права та інші цінності, що мають ринкову вартість, і використовує їх у власній господарській діляьності, включаючи подальше інвестування);

- інвестиційного посередника – суб'єкта посередницької діяльності, що на договірних підставах отримав від інвестора майно, майнові права та інші цінності для подальшого інвестування, яке здійснюється на професійних засадах [5, с. 220].

     О.П. Гетьманець вважає, що в інвестиційному процесі прямо чи опосередковано беруть участь ряд осіб, інтереси яких можуть не завжди співпадати. На думку автора, для сьогоднішнього стану інвестиційної діяльності серед них виділяються:

- дрібні інвестори, в основному фізичні особи і в першу чергу громадяни України, які зацікавлені в отриманні від своїх вкладень реальних прибутків (дивідендів, відсотків) в найбільш оптимальні строки;

- великі інвестори, які зацікавлені у вкладанні своїх коштів, у тому числі акумульованих коштів дрібних інвесторів, в реальні та гарантовані інвестиційні проекти, і хочуть мати контроль за діяльність інвестованих підприємницьких структур, отримати ті ж прибутки, за їх рахунок профінансувати свої управлінські витрати та розрахуватися із вкладниками, а також мають й інші інтереси: створення свого іміджу, власну виробничу діяльність, представницькі витрати;

- учасники інвестиційного процесу, що заінтересовані отримати по можливості більшу частину здійснюваних інвестицій і тому можуть завищувати ціни на виконання роботи чи надані послуги;

- трудові колективи інвестованих підприємницьких структур, які прагнуть отримати прибуток через високі заробітні плати та соціальні витрати;

- адміністрація (менеджери) – перебувають на регулюванні фінансових потоків і заінтересовані в тому, щоб вкладені інвестиції довгий час знаходились в їх розпорядженні, а також в направленні отриманого прибутку на реінвестування. Вони можуть мати і корисливі інтереси: невиправдані заробітні плати, високі премії, невиправдані відрядження, нераціональне використання матеріальних та інших ресурсів;

- посередницькі структури, що обслуговують інвестиційний процес, наприклад, незалежні реєстратори, на послуги яких витрачається частина отриманого прибутку.

       Учасники інвестиційної діяльності наділені рядом прав і обов"язків. Ці права і обов'язки передбачені безпосередньо інвестиційним законодавством та конкретизуються інвестиційним договором. Іншими словами, слід розрізняти дві групи факторів, які визначають правовий статус учасників інвестиційної діяльності:

- діюче законодавство (визначає загальні правові положення);

- договір (доповнює його тими правами і обов'язками, які характерні лише для даного інституту  договірного права).

        Всі суб'єкти інвестиційної діяльності, незалежно від форм власності та господарювання, мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Інвестор має право:

- право на розміщення інвестицій у будь-які об'єкти, крім тих, інвестування в які заборонене або обмежене законодавством України;

- право самостійно визначати мету, напрями, види і обсяги інвестицій, залучати для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційного діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів;

- за рішенням інвестора володіти, користуватися і розпоряджатися інвестиціями, а також результатами їхнього здійснення відповідно до встановленого законом порядку і умов укладеного між учасниками інвестиційної діяльності договору;

- залучати фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску у встановленому законодавством порядку цінних паперів і позик;

- самостійно володіти, користуватися тар розпоряджатися об'єктами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до чинного законодавства;

- придбавати необхідне для здійснення інвестиційної діяльності майно у громадян та юридичних осіб безпосередньо чи через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

       Для державних підприємств, які виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечний кредит, встановлюється гарантія для цих інвестицій з боку держави.

         Відповідно до ст. 8 Закону України "Про інвестиційну діяльність до загальних обов'язків суб"єктів інвестиційної діяльності відносяться:

- додержуватись державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України;

- виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред'являються в межах їх компетенції;

- подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність;

- не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги антимонопольного регулювання;

- для виконання спеціальних робіт, що потребують відповідної атестації виконавця, одержати ліцензію в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

         Окремо на інвесторів додатково покладаються такі обов'язки:

- подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних інвестицій;

- одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво;

- одержати позитивний комплексний висновок державної експертизи щодо додержання в інвестиційних програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного і епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.

      Серед інвесторів як особливий суб'єкт виділяється держава, яка бере участь в інвестиційному процесі через державний сектор економіки, шляхом інвестування соціальних програм або через свої органи виконавчої влади. Держава здійснює інвестування тих галузей та виробництв, що мають загальнонаціональний характер, від яких залежить її безпека та забезпечення потреб населення. Особливим інструментом державної інвестиційної діяльності є кредитна політика, за допомогою якої стимулюється вкладення коштів в пріоритетні інвестиційні проекти. Держава здійснює кредитну політику через Фонд державного майна, Державний інноваційний фонд, Пенсійний фонд.

Інвестиційна діяльність повинна мати стійку, зрозумілу і особливо стабільну нормативну базу, і в цьому – основна гарантія її реальності. В цивільному праві гарантія розглядається як передбачений законом або договором обов'язок, в силу якого гарантія повністю або частково відповідає за борговими зобов'язання неплатоспроможного боржника. В інвестиційному праві гарантії розглядається в широкому розумінні як законодавчі, організаційні, майнові, кадрові та інші заходи, спрямовані на дотримання і охорону суб'єктивних прав і законних інтересів суб'єктів інвестиційної діяльності і ефективний їх захист у випадку порушення.

У відповідності до ст. 18 Закону України "Про інвестиційну діяльність" держава гарантує стабільність умов інвестиційної діяльності, дотримання прав і законних інтересів її суб'єктів. При цьому слід виділити головний напрямок гарантії інвестиційної діяльності – захист суб'єктивних прав і законних інтересів. Це проявляється у механізмі їх охорони, а у випадку порушення – захисту. Перше є загальноприйнятою гарантією, а друге – способом і методом захисту порушених прав і інтересів.

Оскільки основною правовою формою інвестування є договори, то умови укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності договорів зберігають свою дію на весь їх час навіть у тих випадках, коли змінюється законодавство. Це має досить важливе значення при переході інвестиційних обов'язків на господарсько-правову основу. В той час зміна податкового. митного і валютного законодавства, а також законодавства у сфері ліцензування окремих видів господарської діяльності, які відбулися після закінчення інвестиційного договору, розповсюджуються на його учасників. Але в цьому випадку держава намагається пом'якшити наслідки нововведень, якщо вони істотно погіршують правовий статус сторін.

Особливо гарантується свобода інвестування. Ніхто не вправі обмежувати права інвестора у виборі об'єктів інвестування.

Якщо державний орган або орган місцевого самоврядування приймає нормативні акти, які порушують права інвесторів і учасників інвестиційної діяльності,  то збитки, які виникли у зв'язку з цим підлягають відшкодуванню в повному обсязі цими органами. В даних випадках обов"язок відшкодувати завдану шкоду покладається на бюджет. Спори про відшкодування збитків розглядаються судом або господарським судом.


Список використаної літератури:

1. Конституція України.

2. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 року, № 1560-ХІІ

3. Інвестиційне право України: Навч. посібник для вузів / В.Д. Чернадчук, В.В.Сухонос, Т.О. Чернадчук. – Суми: Університетська книга, 2001. – 260 с.

4. Инвестиционное право Украины: Учебное пособие / Р.Б.Шишка. 2-е изд., испр. и доп. – Х.: Эспада, 2003. – 159 с.

5. Кибенко О.Р. Інвестиційна діяльність: визначення, суб'єкти, класифікація та співвідношення з підприємницькою діяльністю // Вісник університету внутрішніх справ. – 1999. - № 6. – С. 220.

Категорія: Мої статті | Додав: Сonsalt (13.01.2011)
Переглядів: 5515 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Мої статті [14]

Пошук

Статистика



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0