Легал консалтинг - ст. 33 - ст. 41

ЛЕГАЛ-КОНСАЛТ

П`ятниця, 02.12.2016, 22:44

Вітаю Вас Гість | RSS | Головна | ст. 33 - ст. 41 | Реєстрація | Вхід

         Стаття 33. Податковий період 

     33.1. Податковим   періодом   визнається   встановлений   цим
Кодексом період часу,  з урахуванням якого відбувається обчислення
та сплата окремих видів податків та зборів.

     33.2. Податковий  період  може  складатися  з кількох звітних
періодів.

     33.3. Базовий податковий (звітний) період - період,  за  який
платник  податків  зобов'язаний  здійснювати  розрахунки податків,
подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до
бюджету суми податків та зборів,  крім випадків,  передбачених цим
Кодексом,  коли   контролюючий   орган   зобов'язаний   самостійно
визначити суму податкового зобов'язання платника податку.

     Стаття 34. Види податкового періоду

     34.1. Податковим періодом може бути:

     34.1.1. календарний рік;

     34.1.2. календарний квартал;

     34.1.3. календарний місяць;

     34.1.4. календарний день.

     Стаття 35. Порядок сплати податків та зборів

     35.1. Сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі
у національній валюті України,  крім  випадків,  передбачених  цим
Кодексом або законами з питань митної справи.

     35.2. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або
безготівковій формі,  крім випадків, передбачених цим Кодексом або
законами з питань митної справи.

     35.3. Порядок  сплати  податків  та зборів встановлюється цим
Кодексом або законами з питань митної справи для  кожного  податку
окремо.

     Стаття 36. Податковий обов'язок

     36.1. Податковим  обов'язком  визнається  обов'язок  платника
податку обчислити,  задекларувати та/або сплатити суму податку  та
збору  в  порядку  і  строки,  визначені цим Кодексом,  законами з
питань митної справи.

     36.2. Податковий  обов'язок  виникає  у  платника  за  кожним
податком та збором.

     36.3. Податковий   обов'язок  є  безумовним  і  першочерговим
стосовно інших неподаткових  обов'язків  платника  податків,  крім
випадків, передбачених законом.

     36.4. Виконання   податкового  обов'язку  може  здійснюватися
платником податків самостійно або за допомогою свого  представника
чи податкового агента.

     36.5. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання
податкового  обов'язку  несе  платник  податків,  крім   випадків,
визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

     Стаття 37. Виникнення, зміна і припинення податкового
               обов'язку

     37.1. Підстави для виникнення, зміни і припинення податкового
обов'язку,  порядок  і  умови  його  виконання  встановлюються цим
Кодексом або законами з питань митної справи.

     37.2. Податковий  обов'язок  виникає  у  платника  податку  з
моменту  настання обставин,  з якими цей Кодекс та закони з питань
митної справи пов'язує сплату ним податку.

     37.3. Підставами для припинення податкового  обов'язку,  крім
його виконання, є:

     37.3.1. ліквідація юридичної особи;

     37.3.2. смерть  фізичної особи,  визнання її недієздатною або
безвісно відсутньою;

     37.3.3. втрата особою ознак платника податку,  які  визначені
цим Кодексом;

     37.3.4. скасування   податкового   обов'язку  у  передбачений
законодавством спосіб.

     Стаття 38. Виконання податкового обов'язку

     38.1. Виконанням податкового обов'язку  визнається  сплата  в
повному  обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у
встановлений податковим законодавством строк.

     38.2. Сплата податку та збору здійснюється платником  податку
безпосередньо,    а    у    випадках,    передбачених   податковим
законодавством,  - податковим агентом,  або представником платника
податку, або банком на підставі податкової поруки.

     38.3. Спосіб,   порядок   та   строки  виконання  податкового
обов'язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань  митної
справи.

     Стаття 39. Методи визначення та порядок застосування
                звичайної ціни

     39.1. Звичайна ціна на товари (роботи,  послуги) збігається з
договірною  ціною,  якщо  інше  не  встановлено  цим Кодексом і не
доведено  зворотне,  в  тому  числі  в   результаті   неможливості
визначення   звичайної  ціни  із  застосуванням  положень  пунктів
39.3-39.4 цієї статті.

     Звичайна ціна  застосовується  у  разі  здійснення  платником
податків:

     а) бартерних операцій;

     б) операцій з пов'язаними особами;

     в) операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні
режими оподаткування або інші ставки,  ніж основна ставка  податку
на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб,
які не є суб'єктами підприємницької діяльності;

     г) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

    
39.2. Визначення звичайної ціни у випадках,  встановлених цим
Кодексом,  здійснюється  за  одним  з  методів,  вказаних  в цьому
пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни:

     а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу);

     б) ціни перепродажу;

     в) "витрати плюс";

     г) розподілення прибутку;

     ґ) чистого прибутку.

     При визначенні   звичайної   ціни    згідно    з    методами,
встановленими цим пунктом,  використовується інформація про ціни в
операціях  між  непов'язаними  особам  у  співставних  умовах   на
відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

     При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між
такими умовами істотно не  впливає  на  ціни,  які  отримуються  в
результаті застосування методів, встановлених цим пунктом.

     39.3. У  разі  відсутності  даних для застосування зазначених
методів визначення звичайної ціни така ціна  може  бути  визначена
виходячи  з  результатів незалежної оцінки майна та майнових прав,
яка  проводиться  суб'єктом  оціночної  діяльності  відповідно  до
Закону  України  "Про  оцінку  майна,  майнових прав та професійну
оціночну діяльність в Україні" ( 2658-14 ).

     39.4. За методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів
продажу)   застосовується  ціна,  яка  визначається  за  ціною  на
ідентичні (а  за  їх  відсутності  -  однорідні)  товари  (роботи,
послуги),   що   реалізуються   (придбаваються)  не  пов'язаній  з
продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності.

     Для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно
з  методом  порівняльної  неконтрольованої ціни (аналогів продажу)
використовується інформація про укладені на момент продажу  такого
товару  (роботи,  послуги)  договори  з  ідентичними (однорідними)
товарами   (роботами,   послугами)   у   порівнянних   умовах   на
відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема,
такі умови договорів,  як кількість  (обсяг)  товарів  (наприклад,
обсяг товарної партії);  обсяг функцій,  що виконуються сторонами;
умови розподілу між сторонами ризиків і  вигод;  строки  виконання
зобов'язань;   умови  здійснення  платежів,  звичайних  для  такої
операції;  характеристика  ринку  товарів,  на   якому   здійснено
господарську  операцію;  бізнес-стратегія  підприємства;  звичайні
надбавки чи  знижки  до  ціни  під  час  укладення  договорів  між
непов'язаними  особами,  а також інші об'єктивні умови,  що можуть
вплинути на ціну.  При цьому умови договорів на  ринку  ідентичних
(за  їх   відсутності   -  однорідних)  товарів  (робіт,  послуг)
визнаються  порівнянними,  якщо  відмінність  між  такими  умовами
істотно  не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована.
При цьому враховуються звичайні під час  укладення  договорів  між
непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни,  зокрема знижки,
зумовлені сезонними та іншими  коливаннями  споживчого  попиту  на
товари  (роботи,  послуги),  втратою  товарами  якості  або  інших
властивостей;  закінченням (наближенням  дати  закінчення)  строку
зберігання   (придатності,  реалізації);  збутом  неліквідних  або
низьколіквідних товарів.

     Якщо товари (роботи,  послуги),  стосовно  яких  визначається
звичайна  ціна,  ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам
(роботам,  послугам),  які прилюдно пропонуються до  продажу,  або
мають  ціни,  встановлені  на організованому ринку цінних паперів,
або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної
ціни,  в  установленому  в  абзаці  першому  цього пункту порядку,
здійснюється з урахуванням таких факторів.

     39.5. Згідно  з  методом  ціни   перепродажу   застосовується
договірна   ціна   товарів  (робіт,  послуг),  визначена  під  час
подальшого продажу таких товарів (робіт,  послуг) покупцем  третій
особі,  за вирахуванням відповідної націнки та витрат,  пов'язаних
із збутом.

     39.6. За  методом  "витрати  плюс"  застосовується  ціна,  що
складається  з  собівартості  готової  продукції (товарів,  робіт,
послуг),  яку визначає продавець, і відповідної націнки, звичайної
для відповідного виду діяльності за співставних умов.  Мінімальний
розмір націнки може бути визначено на законодавчому рівні.

     39.7. Відповідно до методу розподілення прибутку визначається
прибуток  від  операції,  який  повинен  бути  розподілений між її
учасниками.   Такий   прибуток   розподіляється   на    економічно
обґрунтованій  основі,  що  наближує  цей  розподіл  до  розподілу
прибутку,  який  отримали   б   учасники   операцій,   якби   були
непов'язаними особами.

     39.8. Метод   чистого   прибутку  ґрунтується  на  порівнянні
показників рентабельності операції, які розраховуються на підставі
відповідної бази (такої як витрати,  обсяг реалізації,  активи), з
аналогічними показниками рентабельності операцій між непов'язаними
особами у співставних економічних умовах відповідно до пункту 39.2
цієї статті.

     39.9. Методику визначення звичайної  ціни  страхового  тарифу
затверджує центральний орган виконавчої влади з регулювання ринків
фінансових послуг, виходячи з положень цієї статті.

     39.10. У  разі  якщо  ціни  на   товари   (роботи,   послуги)
підлягають   державному   регулюванню  згідно  із  законодавством,
звичайною вважається ціна,  встановлена  відповідно  до  принципів
такого  регулювання.  Це  положення не поширюється на встановлення
мінімальної ціни продажу  або  індикативної  ціни.  У  цьому  разі
звичайною  є  ринкова ціна,  але не нижче встановленої мінімальної
ціни продажу або індикативної ціни.

     39.11. Для  визначення  звичайних  цін  на  товари   (роботи,
послуги)  використовуються  офіційні  джерела  інформації,  у тому
числі:

     39.11.1. статистичні дані державних органів і установ;

     39.11.2. ціни спеціалізованих аукціонів з  торгівлі  окремими
видами продукції, біржові котирування;

     39.11.3. довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та
публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних;

     39.11.4. звіти та довідки відділів  з  економічних  питань  у
складі дипломатичних представництв України за кордоном;

     39.11.5. інші інформаційні джерела,  що визнаються офіційними
в установленому порядку.

     39.12. Якщо  продаж  (відчуження)  товарів   здійснюється   у
примусовому  порядку  згідно із законодавством,  звичайною є ціна,
отримана під час такого продажу.

     39.13. Для товарів  (супутніх  послуг),  раніше  ввезених  на
митну територію  України  у митному режимі імпорту або реімпорту,
звичайною ціною продажу (поставки)  на  митній  території  України
вважається  ринкова  ціна,  але  не  нижче митної вартості товарів
(супутніх послуг),  з якої були сплачені податки та збори під  час
їх митного оформлення.

     39.14. Обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину)
не  відповідає  рівню  звичайної  ціни,  покладається   на   орган
державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

     Під час проведення перевірки платника податку орган державної
податкової служби  має  право  надати  запит,  а  платник  податку
зобов'язаний  обґрунтувати  рівень договірних цін або послатися на
норми абзацу першого цього пункту.

     39.15. У разі відхилення договірних цін у податковому  обліку
платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін
менше ніж на 20 відсотків,  таке відхилення не може бути підставою
для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування
від'ємного значення об'єкта  оподаткування  або  інших  показників
податкової звітності.

     Визначені із   застосуванням   звичайних   цін  база,  об'єкт
оподаткування    та    інші    показники    податкового     обліку
використовуються   органами   державної   податкової   служби  для
проведення   розрахунку   податкових   зобов'язань,    коригування
від'ємного  значення  об'єкта  оподаткування  або інших показників
податкової звітності за результатами проведення перевірки.

     За результатами   цієї   перевірки   приймається   відповідне
податкове  повідомлення-рішення.  У  разі  коли  платник  податків
розпочинає     процедуру     оскарження     цього      податкового
повідомлення-рішення,  або несплати відповідної суми, визначеної в
такому   податковому   повідомленні-рішенні,   протягом   строків,
встановлених    цим    Кодексом   податкове   повідомлення-рішення
вважається  відкликаним.  Керівник  органу  державної   податкової
служби  зобов'язаний  звернутися до суду з позовом про нарахування
та сплату податкових зобов'язань,  коригування від'ємного значення
об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

     39.16. Великий  платник  податків  має  право  звернутися  до
центрального органу державної  податкової  служби  із  заявою  про
укладення договору про ціноутворення для цілей оподаткування.

     Договір про ціноутворення для цілей оподаткування є договором
між зазначеним платником податків та центральним органом державної
податкової  служби про порядок визначення цін (методів) відповідно
до цієї статті та її застосування для цілей оподаткування протягом
строку  дії такого договору.  Порядок укладення та виконання таких
договорів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

     39.17. Під  час  проведення  аукціону   (тендера)   звичайною
вважається  ціна,  яка  склалася  за  результатами такого аукціону
(тендера).

               РОЗДІЛ II. АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ,
                  ЗБОРІВ (ОБОВ'ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ)

                   ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

     Стаття 40. Сфера застосування цього розділу

     40.1. Цей розділ визначає порядок адміністрування податків та
зборів,  визначених у розділі I цього  Кодексу,  а  також  порядок
контролю  за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства
у  випадках,  коли  здійснення  такого   контролю   покладено   на
контролюючі органи.

     У разі  якщо  іншими  розділами  цього Кодексу або законами з
питань   митної   справи    визначається    спеціальний    порядок
адміністрування окремих податків,  зборів (обов'язкових платежів),
використовуються правила,  визначені в іншому розділі або законі з
питань митної справи.

     Стаття 41. Контролюючі органи та органи стягнення

     41.1. Контролюючими органами є:

     41.1.1. органи  державної  податкової служби - щодо податків,
які справляються до бюджетів та державних  цільових  фондів,  крім
зазначених  у  підпункті  41.1.2  цього  пункту,  а також стосовно
законодавства,  контроль  за  дотриманням  якого  покладається  на
органи державної податкової служби;

     41.1.2. митні органи - щодо мита,  акцизного податку, податку
на додану вартість,  інших податків, які відповідно до податкового
законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і
предметів на митну територію  України  або  територію  спеціальної
митної  зони  або  вивезення  (пересилання)  товарів і предметів з
митної території України або території спеціальної митної зони.

        41.1.2. митні органи - щодо мита,  акцизного податку, податку
на додану вартість,  інших податків, які відповідно до податкового
законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і
предметів на митну територію  України  або  територію  спеціальної
митної  зони  або  вивезення  (пересилання)  товарів і предметів з
митної території України або території спеціальної митної зони.


     41.3. Порядок контролю митними органами за сплатою платниками
податків   податку   на   додану  вартість  та  акцизного  податку
встановлюється спільним  рішенням  центрального  органу  державної
податкової служби та спеціально уповноваженого центрального органу
виконавчої влади в галузі митної справи.

     41.4. Інші державні органи не мають права проводити перевірки
своєчасності,   достовірності,   повноти   нарахування  та  сплати
податків, у тому числі на запит правоохоронних органів.

     41.5. Органами  стягнення   є   виключно   органи   державної
податкової   служби,  які  уповноважені  здійснювати  заходи  щодо
забезпечення погашення податкового боргу в межах їх повноважень, а
також  державні  виконавці  в  межах своїх повноважень.  Стягнення
податкового  боргу   за   виконавчими   написами   нотаріусів   не
дозволяється.

   

Меню сайту

Форма входу

Пошук

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Статистика



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0