ЛЕГАЛ-КОНСАЛТ

        Зміст договору як спільного юридичного акта сторін становлять, по-перше, умови, щодо яких вини дійшли згоди і, по-друге, ті умови, які приймаються ними як обов’язкові  на основі чинного законодавства. Таким чином, зміст цивільно-правового – це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін.

       Об’єктом нашого дослідження є умови цивільно-правового договору: істотні, звичайні, випадкові. Істотні умови договору мали пріоритетне положення з точки зору визначення предмету дослідження, оскільки відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами.

Мета роботи полягає в тому, щоб висвітлити сутність, особливості та значення умов договору різного виду.

Завданнями даного реферативного дослідження вважаємо:

- вивчення класифікації умов договору;

- встановлення їх особливостей;

- визначення значимості істотних, звичайних і випадкових умов для договору;

Джерелами інформації слугували законодавчі акти України, літературні видання. 

         Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди [2, с. 191].

         Істотними умовами є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Такі суттєві умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

         Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов’язки, які покладаються на них за договором. Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом або необхідні для даного виду, то договір вважається укладеним і набуває обов’язкової сили для сторін.

         Істотними вважаються насамперед ті умови договору, які названі такими за законом. Коло таких умов можна визначити, проаналізувавши норми ЦК України та інших спеціальних нормативних актів, що регулюють даний вид договірних відносин. Так, за ст. 10 Закону України "Про оренду державного і комунального майна” істотними умовами договору оренди є об’єкт оренди (склад і вартість майна); строк дії договору; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов’язань; відповідальність сторін [3, с. 645].

 Істотними умовами договору є також такі, які прямо не названі у нормативних актах, але конче потрібні для договору даного виду. Наприклад, умова про ціну є необхідною для будь-якого оплатного договору. В п. 5 ст.626 Цивільного кодексу України закріплена презумпція, що договір вважається оплатним, якщо інше не випливає із закону, інших нормативно-правових актів, угоди сторін або суті договору.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є предмет договору і ціна. Важливими при визначенні предмета договору є не лише вид майна, а й інші характеристики, такі як кількість, сортимент, якість тощо. Умови про предмет договору міни є також істотними. Суттєвим елементом у договорі дарування є зазначення про те, що дарувальник передає або зобов’язується передати у майбутньому обдаровуваному безоплатно майно у власність. До істотних умов договору позички слід віднести предмет договору, оскільки у разі, якщо ідентифікувати майно, що є предметом позички, неможливо, умова предмета договору позички буде вважатися неузгодженою, а договір позички таким, що не укладений. Іншою істотною умовою договору позички є його безоплатність у разі, якщо ця умова прямо не визначена договором або не випливає із суті відносин між сторонами, користування майном може бути визнано таким, що ґрунтується на договорі найму (оренди), за яким розмір плати за користування майном може бути визначений п. 1 ст. 762 ЦК України [7, с. 87]. Зміст підрядного договору визначається його істотними умовами, якими є предмет договору, його ціна та строки виконання робіт. Однією з істотних умов договору про оплатне надання послуг є оплата, тобто її розмір, термін та порядок внесення, а істотною умовою договору надання послуг є якість виконання роботи.

У Цивільному кодексі України зазначені істотні умови договору управління майном, тобто такі умови, щодо яких сторони обов’язково повинні досягти згоди, в іншому випадку договір буде вважатися таким, що неукладений. У цьому договорі такими умовами є:

- перелік майна, що передається в управління. Договір управління вважатиметься неукладеним, якщо сторони не домовляться про предмет договору;

- розмір і форма плати за управління майном. Договір управління майном є оплатним і він не буде укладений, якщо сторони не домовляться про плату.

Істотною умовою договору банківського вкладу є визначення імені фізичної особи або найменування юридичної особи, на користь якої зроблено вклад (Ст. 1063 ЦК України).

Кожна із сторін договірних відносин може наполягати на узгодженні й таких умов, які в законі прямо не названі істотними і за своїм характером не є необхідними для даного виду договору. Було б нерозумно ігнорувати ці умови, бо за ними іноді криються інтереси суб’єктів цивільних правовідносин. Тому в п. 1 ст. 638 ЦК України до істотних віднесено й усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

         Таким чином, істотні умови договору це:

        - умови, які безпосередньо зазначені в законі;

        - умови, які необхідно погодити саме для даного виду договору;

        - умови, на погодженні яких наполягає одна із сторін.

         Серед договірних умов, крім істотних, виділяють також звичайні та випадкові.

     Звичайні умови договору – це ті умови, які передбачаються у законі чи іншому нормативно-правовому акті і стають обов’язковими для сторін внаслідок факту укладення договору. Від істотних звичайні умови відрізняються тим, що вони не потребують окремого погодження і про них не обов’язково застерігати у тексті договору.

     Отже, звичайними можна вважати умови, які традиційно, за звичаєм, включаються в договір. Вони можуть бути і відсутні безпосередньо в договорі, але розуміється, що вони підлягають виконанню. Наприклад, уклавши договір найму, сторони обійшли мовчанкою питання щодо розподілу обов’язків по проведенню капітального і поточного ремонту. Але згідно з чинним законодавством України, капітальний ремонт виконує наймодавець, а поточний – наймач, якщо інше не передбачене договором. Тобто в цьому випадку, незважаючи на відсутність у договорі звичайної умови, на зміст договору її відсутність не впливає.

Випадковими умовами договору прийнято вважати такі умови, які погоджені сторонами на відступ від положень диспозитивних норм або з метою розв’язання питань, що взагалі не врегульовані законодавством. Вони, як правило, не передбачаються даним видом договору і встановлюються тільки за погодженням сторін. Тому випадкові умови можна виявити, порівнявши їх зі звичайними умовами: якщо якусь умову включено у договір на зміну чи доповнення до правил, викладених у законодавчому акті, то порівняно із звичайно прийнятими в договорах даного виду умовами вона виявиться випадковою. Наприклад, винагорода за договором доручення за загальним правилом не передбачена, але сторони можуть зазначити право на винагороду. Або: за однією із справ сторони уклали договір позики і передбачили, що поки боржник буде розраховуватися з кредитором, кредитор має право користуватися автомобілем, який боржник придбав на взяті в борг гроші. Інший приклад: якщо за договором майнового найму обов’язок проводити поточний ремонт майна покладено на наймодавця, то ця умова для даного конкретного договору вважатиметься випадковою.

Якщо випадкові умови за погодженням сторін знаходять місце в договорі, вони набувають ознак істотних умов. На перший погляд відмінності між істотними і випадковими умовами стосовно того чи іншого конкретного договору відсутні, оскільки кожна з них підлягає безумовному виконанні. Але їх відмінність одразу проявляється як тільки виникає спір з приводу факту укладення договору. За відсутності умов, які об’єктивно відносяться до істотних умов договору, немає і самого договору. Але якщо одна із сторін заперечує факт укладання договору, посилаючись на відсутність в ньому умови, яку вона за погодженням намагалася включити в договір, то, оскільки така умова за своєю природою є випадковою, договір може бути визнаний як такий, що не уклався, лише при доведеності факту погодження сторонами такої умови [4, с. 263]. 

         Отже, договір є взаємною угодою, тому в ньому містяться окремі положення, умови, які визначають права та обов’язки сторін, сутність яких становить зміст договору. До змісту договору входять істотні, звичайні та випадкові умови. Ця класифікація має не лише теоретичне, а й практичне значення, особливо в тих випадках, коли мова йде про встановлення самого факту укладання договору.

         Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди [2, с. 191].

     Звичайні умови договору – це ті умови, які передбачаються у законі чи іншому нормативно-правовому акті і стають обов’язковими для сторін внаслідок факту укладення договору. Від істотних звичайні умови відрізняються тим, що вони не потребують окремого погодження і про них не обов’язково застерігати у тексті договору.

Випадковими умовами договору прийнято вважати такі умови, які погоджені сторонами на відступ від положень диспозитивних норм або з метою розв’язання питань, що взагалі не врегульовані законодавством. Вони, як правило, не передбачаються даним видом договору і встановлюються тільки за погодженням сторін.

Всі умови – істотні, звичайні та випадкові – після укладення договору стають однаково обов’язковими і мають додержуватися сторонами.

Зміст договору, тобто сукупність передбачених у ньому умов, завжди визначається угодою сторін.

Список використаної літератури:

            1. Конституція України.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2004 року № 435-ІV.

3. Дзера О. В., Боброва Д. В., Довгерт А. С., Радченко Л. І., Паламарчук С.М. Цивільне право України: Підручник:У 2 кн. / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / О.В. Дзера (ред.), Н.С. Кузнєцова (ред.). — 2.вид., доп. і перероб. — К. : Юрінком Інтер, 2004. — 736с.

4.Силенко Л. М. Цивільне право України: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Алерта, 2004. — 328с.

5.Слободенюк С. Д., Бочко С. І., Дем'яненко О. М., Хорватова О.О. Цивільне право України у схемах: Навч. посіб. / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2004. — 66с.

6.Цивільний кодекс України: Коментар. Видання друге із змінами за станом на 18 січня 2004 року. – Х.: ТОВ "Одіссей”, 2004. – 856 с.

7. Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 2. Особлива частина. – К.: Концерн "Видавничий дім "Ін Юре”, 2003. – 408 с.

         8. Цивільне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заїки. – К.: Істина, 2004. – 224 с.